Попіл

І попіл тихо засипає,

Усі місця ще теплих слів,

А час у подиху минає,

Залишить холод мертвих днів.

В душі вогонь іще палає,

Перетіка в пекельний гнів,

А рана досі не заживає,

І спиш вночі без світлих снів.

Бринів... чудовий голос літа,

Із смаком попелу і сліз...

Дитинства сповненого світла,

Змиває хвиля свіжий слід.

10.02.2023

Любов моя далеко

 Любов моя зараз далеко,

У зовсім іншій стороні.

І у розлуці так нелегко,

Гортати ці осінні дні.

Шоковая терапия

Боль струится как вода,

Мысль бежит по кромке льда.

Вот не знаю, ты иль я,

Первым прыгнет в небеса.

Кто уйдет из бытия,

Не оставив и следа?

Может ты, а может я?

Кто так любит облака?

Сжались нежные уста,

Из рук исчезла теплота,

Внутри оборволась струна,

Страх ворвался без труда.

Сердце грудью задавило,

Мышцы дрожью отравило,

А душонка захандрила,

И тихонечко завыла.

Сжалась нервная система,

Незатронутая тема,

Камнем вишибла окно,

Непоможет и вино.

Наболевшие вопросы,

Словно бравые матросы.

Жаль, вот, нету папиросы,

Не пойму, что за угрозы?

Автор: Назар Дябло

Посмішка

Червоне вино, спілий кавун,
Стоять на столі біля краю.
Гітара бринить переливами струн,
І вітер все кличе до гаю.

П'ємо вино, бокал біля губ,
Смакуєм терпким ароматом.
І посмішка твоя злітає із вуст,
І кличе у сутінки раю...

Автор: Назар Дябло
15.09.2016

Розхристаний день

Лікар час - лише поганий візник,

Запрягає розсічений рай,

Що як шлях на узбіччі десь зник,

Цей обман - як наділений пай.

І не в тому - змарнована річ,

Що горить під копитами день,

Переходить в розпечену ніч,

Замість дуба - розхристаний пень.

Через скельця спотворених рук,

Через душі змарнілих калік,

Знову зродивсь - непрощений внук,

На спотворенім шляху - на вік.

Ворог - час, зруйнувати не дав,

Праця в тім - оборона спокус,

Лиш нечиста душа - хоч одежі скидав,

І помішана кров - вся Великая Русь.

І полатаний страх - як закутаний гріх,

Цей розхристаний день - мов поранений птах.

І розламаний хрест, що донести не зміг,

Тільки тліюча тінь - спопеляюча прах.

Автор: Михайло Солтис

Глоди

Надвечірня тиша в душі слід залише,
Крутосхила стежка біля джерела.
Мою думку тиша заколише
В срібних водах сивого Дністра.

Сниться тиші панна, росами омита,
Що стоїть з відерцем біля джерела.
В'ється, наче чайка, що Дністром сповита,
І порушить тишу пісня дорога.

До схід сонця зілля вибирати буде,
Дасть напитись панна з цього джерела.
Через Глоди дивні до села прибуде,
Лічить тіло й душу чайка - зв'язкова.

І стоять в зажурі старі дивні Глоди,
І летить в тій тиші чайка дністрова.
Може, плаче хвиля на великий подив,
Що стоїть мій човен без весла.

І мені ця чайка в дивний сон приходить,
Що кружля над плесом сивого Дністра.
Старі дивні Глоди плоду ще народять,
Я ще повернуся - тиша пригада.

Автор: Михайло Солтис

Забудь печалі всі земні

Як слушно сказано було
Спішіть по волі до союзу
Що стане в горлі всеодно
Схопивши між зубами душу.

Як вільно ллється це вино
У жбани до країв порожні
Що Вишнім сказане було
Всерівно перекрутять люди.

Могили вірних стережуть
Стальні паркани діл минувших
На суд тихесенько прийдуть
В страшних переступах безумні.

А деж вони, оті святі?
Котрі від світу геть ховались
Багато прийдуть на бенкет
Та вибраних буде доволі.

Забудь печалі всі земні
Вкриває ніч гріхів жадання
І тихо стане на душі
Коли здолаємо страждання.
30.08.2015

Страшна біда, коли війна

Страшна біда, коли війна
Страшна біда як гинуть люди
Страшніш за все пусті слова
Що ними затикають груди.

Страшна брехня, коли війна
Коли свої стріляють в спину
І під знаменами життя
Співають гімн про Україну.

Страшна людина що зняла
Чеснот та ідеалів пута
Яку цікавить лиш маржа
І добре що кругом війна.

Страшна душа що не готова
Прийнять великий куш грошей
Стає подібна на урода
З єдиним де урвать іще.

Страшна країна де війна
Байдужий уряд як полова
І знов звучать пусті слова
Про вірність нашому народу!
30.08.2015

***

Но нет же, так быть не может
И миг счастья сменяет нам горечь
Все что было всего нам дороже
Завтра гроша ломанного не стоит.

Пускай замки из песка мы не строим
И людей водить за нос не гоже
Мы стараемся ни с кем не спорить
Искренне всем вам желаем тогоже.

И знамена наши не смотрят
В сторону последнего заката
Коль поляжем, нас здесь уложат
На руинах последнего восхода.

Помянуть нас так и не смогут
Имена все стираются времям
Губы в жарком порыве не вздрогнут
Прокричать незаконченной песней.

Где лежат никому не известно
Лиш молва будет жить бесконечно
Кости скроются в землю сырую
Все вернется к исходному месту.

Дым руин унаследован нами
При свечах все поблякло до боли
И дай Бог повстречатся с врагами
Жизнь свою не утратив в неволе.

19.10.2014

Життя рутина

Я в розпачі, одна печаль
Життя рутина, надоїло
Кого охопить терпкий жаль
Коли і я цей світ покину.

Навіглас, сказане одно
А більше нічого додати
Жебрак, що долі не знайшов
Убогий духом, прикро визнавати.

17.12.2013