Шоковая терапия

Боль струится как вода,

Мысль бежит по кромке льда.

Вот не знаю, ты иль я,

Первым прыгнет в небеса.

Кто уйдет из бытия,

Не оставив и следа?

Может ты, а может я?

Кто так любит облака?

Сжались нежные уста,

Из рук исчезла теплота,

Внутри оборволась струна,

Страх ворвался без труда.

Сердце грудью задавило,

Мышцы дрожью отравило,

А душонка захандрила,

И тихонечко завыла.

Сжалась нервная система,

Незатронутая тема,

Камнем вишибла окно,

Непоможет и вино.

Наболевшие вопросы,

Словно бравые матросы.

Жаль, вот, нету папиросы,

Не пойму, что за угрозы?

Автор: Назар Дябло

Посмішка

Червоне вино, спілий кавун,
Стоять на столі біля краю.
Гітара бринить переливами струн,
І вітер все кличе до гаю.

П'ємо вино, бокал біля губ,
Смакуєм терпким ароматом.
І посмішка твоя злітає із вуст,
І кличе у сутінки раю...

Автор: Назар Дябло
15.09.2016

Розхристаний день

Лікар час - лише поганий візник,

Запрягає розсічений рай,

Що як шлях на узбіччі десь зник,

Цей обман - як наділений пай.

І не в тому - змарнована річ,

Що горить під копитами день,

Переходить в розпечену ніч,

Замість дуба - розхристаний пень.

Через скельця спотворених рук,

Через душі змарнілих калік,

Знову зродивсь - непрощений внук,

На спотворенім шляху - на вік.

Ворог - час, зруйнувати не дав,

Праця в тім - оборона спокус,

Лиш нечиста душа - хоч одежі скидав,

І помішана кров - вся Великая Русь.

І полатаний страх - як закутаний гріх,

Цей розхристаний день - мов поранений птах.

І розламаний хрест, що донести не зміг,

Тільки тліюча тінь - спопеляюча прах.

Автор: Михайло Солтис

Глоди

Надвечірня тиша в душі слід залише,
Крутосхила стежка біля джерела.
Мою думку тиша заколише
В срібних водах сивого Дністра.

Сниться тиші панна, росами омита,
Що стоїть з відерцем біля джерела.
В'ється, наче чайка, що Дністром сповита,
І порушить тишу пісня дорога.

До схід сонця зілля вибирати буде,
Дасть напитись панна з цього джерела.
Через Глоди дивні до села прибуде,
Лічить тіло й душу чайка - зв'язкова.

І стоять в зажурі старі дивні Глоди,
І летить в тій тиші чайка дністрова.
Може, плаче хвиля на великий подив,
Що стоїть мій човен без весла.

І мені ця чайка в дивний сон приходить,
Що кружля над плесом сивого Дністра.
Старі дивні Глоди плоду ще народять,
Я ще повернуся - тиша пригада.

Автор: Михайло Солтис