понеділок, 26 вересня 2016 р.

Шоковая терапия



Боль струится как вода,
Мысль бежит по кромке льда.
Вот не знаю, ты иль я,
Первым прыгнет в небеса.

Кто уйдет из бытия,
Не оставив и следа?
Может ты, а может я?
Кто так любит облака?

Сжались нежные уста,
Из рук исчезла теплота,
Внутри оборволась струна,
Страх ворвался без труда.

Сердце грудью задавило,
Мышцы дрожью отравило,
А душонка захандрила,
И тихонечко завыла.

Сжалась нервная система,
Незатронутая тема,
Камнем вишибла окно,
Непоможет и вино.

Наболевшие вопросы,
Словно бравые матросы.
Жаль, вот, нету папиросы,
Не пойму, что за угрозы?


Автор: Назар Дябло

Посмішка

Червоне вино, спілий кавун,
Стоять на столі біля краю.
Гітара бринить переливами струн,
І вітер все кличе до гаю.

П'ємо вино, бокал біля губ,
Смакуєм терпким ароматом.
І посмішка твоя злітає із вуст,
І кличе у сутінки раю...

Автор: Назар Дябло
15.09.2016

середа, 21 вересня 2016 р.

Розхристаний день

Лікар час - лише поганий візник,
Запрягає розсічений рай,
Що як шлях на узбіччі десь зник,
Цей обман - як наділений пай.

І не в тому - змарнована річ,
Що горить під копитами день,
Переходить в розпечену ніч,
Замість дуба - розхристаний пень.

Через скельця спотворених рук,
Через душі змарнілих калік,
Знову зродивсь - непрощений внук,
На спотворенім шляху - на вік.

Ворог - час, зруйнувати не дав,
Праця в тім - оборона спокус,
Лиш нечиста душа - хоч одежі скидав,
І помішана кров - вся Великая Русь.

І полатаний страх - як закутаний гріх,
Цей розхристаний день - мов поранений птах.
І розламаний хрест, що донести не зміг,
Тільки тліюча тінь - спопеляюча прах.

Автор: Михайло Солтис

Глоди

Надвечірня тиша в душі слід залише,
Крутосхила стежка біля джерела.
Мою думку тиша заколише
В срібних водах сивого Дністра.

Сниться тиші панна, росами омита,
Що стоїть з відерцем біля джерела.
В'ється, наче чайка, що Дністром сповита,
І порушить тишу пісня дорога.

До схід сонця зілля вибирати буде,
Дасть напитись панна з цього джерела.
Через Глоди дивні до села прибуде,
Лічить тіло й душу чайка - зв'язкова.

І стоять в зажурі старі дивні Глоди,
І летить в тій тиші чайка дністрова.
Може, плаче хвиля на великий подив,
Що стоїть мій човен без весла.

І мені ця чайка в дивний сон приходить,
Що кружля над плесом сивого Дністра.
Старі дивні Глоди плоду ще народять,
Я ще повернуся - тиша пригада.

Автор: Михайло Солтис