***

Но нет же, так быть не может
И миг счастья сменяет нам горечь
Все что было всего нам дороже
Завтра гроша ломанного не стоит.

Пускай замки из песка мы не строим
И людей водить за нос не гоже
Мы стараемся ни с кем не спорить
Искренне всем вам желаем тогоже.

И знамена наши не смотрят
В сторону последнего заката
Коль поляжем, нас здесь уложат
На руинах последнего восхода.

Помянуть нас так и не смогут
Имена все стираются времям
Губы в жарком порыве не вздрогнут
Прокричать незаконченной песней.

Где лежат никому не известно
Лиш молва будет жить бесконечно
Кости скроются в землю сырую
Все вернется к исходному месту.

Дым руин унаследован нами
При свечах все поблякло до боли
И дай Бог повстречатся с врагами
Жизнь свою не утратив в неволе.

19.10.2014

Життя рутина

Я в розпачі, одна печаль
Життя рутина, надоїло
Кого охопить терпкий жаль
Коли і я цей світ покину.

Навіглас, сказане одно
А більше нічого додати
Жебрак, що долі не знайшов
Убогий духом, прикро визнавати.

17.12.2013

Життя

Живеш, жуєш, болото місиш
Спокійно тягнеш свій тягар
Реально мислиш, вже не мрієш
Невпинно свій втрачаєш дар.

Не твориш, більше не радієш
Лише в пилюці ще жеврієш
Розливши щедрості нектар
Зібрать в долоні не зумієш!

Вогонь шалений не розвієш
Здійнявсь котрий за довгий час
Поглянь у дзеркало, сивієш
А за плечима лиш печаль.

17.12.2013

Дорога

Життя дає нам світ цей грішний
Щоб ним упитися до сліз
Крізь муки власного сумління
Дойти до істини віків.

Невже інакше буть не може
Не можна гріх нам оминуть
І потопаючи не гоже
З собою тисячі тягнуть

А буть нам хочеться мов сонце
Здіймать прекрасних два крила,
З кімнати рветься у віконце
У вічність цілиться душа.

І пнемся, думаєм про Бога
І робим далі у пітьмі діла
У бік непевний наша йде дорога
Штовхаючи на гріх людські тіла.
(26.01.2012)

Звичайний день

Звичайний день приніс турботи,
Як завжди безліч є роботи.
Встаємо зранку, п'ємо чай,
Дружині кажемо, бувай.
Зникаємо на цілий день...
(2010)

Осінній вечір

Осінній вечір. Темно вже кругом
У кружки чай розлитий,
Із мокрим снігом дощик за вікном
І місяць блисне, контуром розмитим.

Сира погода. Вітер вирива
В людей тендітні парасольки,
І місяць блідне, тихо порина
У темний небосхил безодні.

У кружці чай, міцний, гарячий,
Що нас обох з тобою зігріва
На фоні місяця ожив листок тремтячий
І непроявлені до краю почуття.

Ніч

На дворі темно. Тиха ніч
Сховала залишки кохання
Надій, страждань та сподівання
На добру долю. Гарна ніч

Потворні скрила зазіхання
Людей не стриманні жадання
Для себе. Свіжа ніч

Провітрила думок вливання
Мізків нестерпне хвилювання
Про себе. Добра ніч

Позбавила мене страждання
Спинила сліз розчарування
Лише на мить. Коротка ніч...

Просвітлення

Прийшов і навмання пішов
Знову нічого не знайшов
І раптом десь на щось натрапив
Та розум далі не ввійшов.

Не зміг упоратись з словами
Що прозвучали пред віками
Які покликали до слави
І ти... з опущеними руками

Сьозами вмивали долю
І рвались, прагнули на волю
Щоб вирватись зі смертельного бою
Відчувши смак безмежного покою.

Все марно, розум спить
Не досягнувши ні на мить
Що у повітрі ледь бринить
Просвітлення, що крізь віка летить.

Свобода

Свобода вабить, дивна річ
На знак здіймаються повстання
І рушиться старий уклад
Приходять нові сподівання.

Все на підйомі, все бурлить
Нові ідеї генерують
Та далі згасне все за мить
І ті що перші - вже готують

Слова та марні обіцянки
Як привиди ступають скрізь
Свобода знов зривається з стоянки
Тепер від цих, котрі скидали тих.

Усе замкнеться, чиста круговерть
Словами знову затикають дюри
І так пройде немало ще століть
Свобода манить за високі мури...

БОГ

Спинити час кому під силу?
У кого правда без прикрас?
Хто зможе взявши в руки глину
Зліпити не лише каркас.

Створити сонце хто спроможен?
У кого вічність на устах?
Хто світло в темряві положить
Явивши зорі в небесах.

***

Сюжет простий без зайвих слів
Він малював тобі на склі
А дощ пускав потоки сліз
І вітер бормотав ві сні...

Тихе життя

Пливу як човен по воді
Ніде, нікого не чіпаю
Сліди лишаю лиш на мить
Та тихо у пітьмі зникаю.

Уже й і сліду не знайдеш
Що пив-не плив, все марно
Як день що знову ось мине
Життя було не складно.

Робота-дім, моя сім'я
Так день у день минає
Бракує діл, одні слова
Куди йдемо, ніхто не знає.

Сюжет

Сюжет до боли нам знаком
И пусть я повторюсь едвали
Коль непорочен был предлог
Конец представится в печали.

Рожденный в муках на заре
Предстал создателю во благо
И без изьяна, как в фате
Невинная невеста встала.

Віра

Із надр рветься до небес
Потік води стрімких джерел
Хто з небуття ураз воскрес
Пройшовши шлях у глиб сердець.

Здійнявсь над світом мов орел
На себе взявши твій вінець
Умив водою свіжою з джерел
Писання дав, і там про твій кінець.

І дав у руки чисте слово
Що було пред віків положене в основу
Та люд його згубив невипадково
Бо чисте слово здійма в серцях тривогу.

Назовні спокій, у нутрі смола
Тече стрімка лавина, закипають вени
На очі набіга скупа сльоза
За прожите життя без віри.

(8.02.2012)

Промінчик світла

Тече ріка нестримного життя
І день за днем як сон минає
Не загуби лише той сенс життя
Що стежкою у вічність пролягає.

Тримай при собі радість, не згуби
У буднях сірих пильності немає
Промінчик світла даний у пітьмі
Ніхто під ліжко не ховає.

(15.09.2012)

Забув у серці доброту...

Забув у серці доброту
Не бачив як з дороги збився
Тепер вдивляюсь в темноту
Та дух мій, не скорився.

Ніяк не подолать пітьму
З якою враз стикнувся
Доволі ночі свого сну
Без півня вранці, не здригнувся.

Допоки ніч приспить біду
І час із пам'яттю зіллється
Устромить гріх в стрімкім бігу
В кишеню нашого спасіння.

Узяв до рук тонку струну
Легенько грать прийдеться
Пильнуй уважність на льоту
Мелодія, не обірветься.

Спинив би плин у тім саду
Покласти б так до серця
І точить біль гірку сльозу
Що в землю не прол'ється.

Забув у серці доброту...
І все те може сниться
Минеться все у тім саду
Мені це, не здається.

Розбудиш жар по смітнику
Відлунням свого серця
Положать радісно в труну
А совість, ні, не обізветься.

Даруйте пане не збагну
Мова про що, ведеться?
Добути іскру? Йти в пітьму?
Нікому ж не прийдеться.

Лишень спокійно по життю
Лайном усі нап'ємся
Комусь підсунемо свиню
Побожно відречемся.

Вже досить, ранок настає
Химерно ж ніч сміється
Огорне чарами, її слабку
І вирватись не вдасться.

5.04.2013