Забув у серці доброту...

Забув у серці доброту
Не бачив як з дороги збився
Тепер вдивляюсь в темноту
Та дух мій, не скорився.

Ніяк не подолать пітьму
З якою враз стикнувся
Доволі ночі свого сну
Без півня вранці, не здригнувся.

Допоки ніч приспить біду
І час із пам'яттю зіллється
Устромить гріх в стрімкім бігу
В кишеню нашого спасіння.

Узяв до рук тонку струну
Легенько грать прийдеться
Пильнуй уважність на льоту
Мелодія, не обірветься.

Спинив би плин у тім саду
Покласти б так до серця
І точить біль гірку сльозу
Що в землю не прол'ється.

Забув у серці доброту...
І все те може сниться
Минеться все у тім саду
Мені це, не здається.

Розбудиш жар по смітнику
Відлунням свого серця
Положать радісно в труну
А совість, ні, не обізветься.

Даруйте пане не збагну
Мова про що, ведеться?
Добути іскру? Йти в пітьму?
Нікому ж не прийдеться.

Лишень спокійно по життю
Лайном усі нап'ємся
Комусь підсунемо свиню
Побожно відречемся.

Вже досить, ранок настає
Химерно ж ніч сміється
Огорне чарами, її слабку
І вирватись не вдасться.

5.04.2013